Мікробіоциноз кишечника та його значення для організму людини

В процесі еволюції між організмом людини та мікробним світом склалися певні паритетні відносини, які дозволяють їм співіснувати, доповнюючи та допомагаючи один одному. Найбільш сприятливим місцем для такого співіснування став шлунково-кишковий тракт. Він є відкритою системою, за допомогою якої здійснюється контакт макроорганізму з зовнішнім середовищем та мікроорганізмами, які в ньому знаходяться. Частина бактерій має тісний контакт з клітинами слизової оболонки, прикріплюючись до епітеліоцитів завдяки спеціальним рецепторам шляхом адгезії і покриваючи її поверхню плівкою. Саме в кишечнику знаходять сприятливі умови понад 500 видів різних бактерій, загальна маса яких сягає 3,5 кг.

Найліпші умови для вегетації мікроорганізмів в тих відділах кишечника де рН коливається від 5 до 7. Закономірно збільшується кількість мікробів в напрямку від початкового відділу тонкої кишки до кінцевої частини товстої кишки. Якщо в проксимальному відділі тонкої кишки загальна кількість мікробів не перебільшує 103 -104 мт/г (мікробних тіл на 1 г вмісту), тоді як в здухвинному відділі вона збільшується до 106-108 мт/г, а в прямій кишці - сягає 5x1011 -1014 мт/г.

Цю мікроекологічну систему організму прийнято називати мікробіоцинозом кишечника. Незважаючи на деякі коливання в складі бактеріальної флори, вона має більш-менш стабільний характер, порушення якого нерідко виникає при різних патологічних процесах, що в свою чергу впливає на стан макроорганізму та прояви і протікання різних захворювань. Оптимальне співвідношення мікроорганізмів в кишечнику називається еубіозом, який в різних відділах кишечника суттєво відрізняється. Зокрема, в тонкій кишці" домінують молочнокислі палички, ентерококи, в меншій мірі – біфідумбактерії, бактероїди, в товстій кишці переважають анаероби: (біфідумбактерії та бактероїди) і відношення між анаеробною та аеробною флорою складає 99 до.

Найбільш стабільний склад мікрофлори спостерігається в дистальному відділі товстої кишки, вміст якого найбільш технічно доступний для мікробіологічного дослідження. Тому його оцінку прийнято давати на основі дослідження кількісного та якісного складу мікрофлори в фекаліях. Але слід зауважити, що він не дає істинної картини заселення кишечника бактеріями внаслідок того, що значна і найбільш важлива частина мікробів тісно зв'язана з клітинами кишечника, а також тому, що до 95-98% анаеробної мікрофлори не культивується на штучних поживних середовищах і її висівання затруднене в лабораторних умовах. Таким чином, одержаний склад мікрофлори товстої кишки при нормальному біоцинозі тільки частково відтворює мікробний пейзаж порожнини кінцевого відділу товстої кишки, який і враховується в клініці (додаток 1).

Основну частину мікробної популяції (95-98%) складають анаероби (біфідумбактерії, бактероїди, фузобактерії, анаеробні коки, вейлонели, клостридії та інші). В аеробному спектрі переважає кишкова паличка (Esherichia coli) та лактобактерії. Зустрічаються також стрептококи (в тому числі Str.faecium), стафілококи, клебсієли, цитро- та кампілобактерії, сарцини, дріжджеподібні гриби, протей.

Усю мікрофлору, яка зустрічається в товстій кишці з урахуванням кількісних аспектів та значимості розділяють на 4 групи: облігантну, факультативну, транзиторну та патогенну. Облігантна (головна) мікрофлора у здорової людини постійна і не схильна до змін. Вона в основному вистилає слизову оболонку будучи тісно зв'язаною з рецепторами епітелію кишечника. До її складу входять біфідумбактерії, бактероїди, лактобактерії, кишкова паличка, в тому числі гемолізуючі штами, ентерококи.

Факультативна флора не постійна, її видовий склад змінюється в залежності від резистентності макроорганізму, складу облігантної флори. Вона в основному знаходиться в порожнині кишечника і репрезентована здебільшого умовно-патогенними бактеріями: мікрококами, стрептококами, пептострептоко-ками, стафілококами (загальна кількість кокових форм сягає 0-104 мт/г, виключаючи гемолізуючі штами), цитро- та кампілобактеріями, протеєм, дріжжеподібними грибами, клостридіями, синьогнійною паличкою. До транзитної групи відносяться мікроорганізми, які не здатні до тривалого перебування та розмноження в кишечнику. Патогенні бактерії, тобто збудники інфекційних захворювань, можуть виявлятися і у здорової людини при бактеріоносійстві.

Становлення екосистеми в кишечнику на відміну від процесу мікробної колонізації шкіри та слизових оболонок носоглотки проходить більш повільно та поступово. Формування її завершується у більшості на другому році життя. Від особливостей формування ранньої фази мікробіоценозу залежить якість імунного захисту організму у дітей першого року життя, а також можливість інвазії патогенних мікроорганізмів, у першу чергу кишкової групи.

Зразу ж після народження стерильний кишечник немовляти починає швидко заселятися мікрофлорою матері, переважно біфідо- та лактобактеріями, ешерихіями та іншими ентерококами. В цей період у кишечнику значна кількість аеробних бактерій, здатних до оксидантного метаболізму (ентеробактерії, стрепто- та стафілококи) - до 1010 - 1011 мт/г (у дорослих - 106 - 109 мт/г). Серед ентеробактерій домінують E.coli, Klebsiella, Enterobacter, Citrobacter. Через кілька тижнів або місяців вони поступово заміщаються E.coli. Значна кількість ентеробактерій (Str.faecalis, Str.faecium) - до 1010 мт/г, а також стафілококів (Staph.epidermidis, Staph.aureus) - до рівня 105 - 1010 мт/г.

Велика кількість аеробної флори в перші місяці життя дитини приводить до перевитрат кисню та зниження окисно-водневої потенції у кишечнику. Це в свою чергу призводить до розмноження анаеробних бактерій та витіснення ними аеробної флори. Такі загальні напрямки зміни бактерій флори кишечнику, але можливі різні варіанти симбіозу, що в значній мірі залежить від різних факторів. До них зокрема належать: особливості пологів, характер харчування дитини та інші. У дітей, народжених з використанням кесарева розтину, завжди затримується формування лактобацилярної флори. У дітей, що знаходяться на штучному харчуванні, значно сповільнюється колонізація кишечнику біфідобактеріями. При грудному харчуванні менше виділяється клебсіел та ентеробактерій, але більш стабільне заселення E.coli, а ентеробактеріальні штами відрізняються низькою вірулентністю. Лактоза материнського молока і низький рівень жирних кислот в ньому забезпечує ріст біфідобактерій та продукцію молочної кислоти. Неадекватне харчування, зокрема коров'ячим молоком, може значно змінити мікробний пейзаж, стимулювати ексудацію мукозних мембран кишечнику, знижує резистентність організму до інфекції за рахунок зменшення кількості імуноглобулінів A (IgA), які є в грудному молоці.

Життєдіяльність великої кількості різноманітних мікроорганізмів, які живуть у тісному контакті, можлива завдяки взаємодії їх як з макроорганізмом так і між собою. Мікрофлора кишечнику будучи симбіотиком необхідна для життєдіяльності організму людини. Вона виконує ряд спеціалізованих функцій, завдяки яким можлива ціла низка конкретних біохімічних реакцій та фізіологічних функцій макроорганізму в природних умовах його проживання і, таким чином, фактично є його інтегральною частиною, своєрідним екстракорпоральним органом.

Одна з найважливіших функцій нормального мікробіоцинозу - забезпечення в кооперації з організмом колонізаційної резистентності, тобто сукупності механізмів, що придають стабільність нормальній мікрофлорі, яка попереджує заселення організму сторонніми мікробами.

В основі антагонізму нормальної мікрофлори кишечника (біфідобактерії, кишкова та ацидофільна палички, ентерококи та інш.) лежать механізми специфічної адгезії бактерій на відповідних рецепторах епітеліоцитів за допомогою лектинів. Останні є широко розповсюдженими сполуками білкової або пі і ко протеїнової природи, які мають специфічну і зворотну вуглеводозв'язуючу активність. За допомогою їх бактерії можуть адгезуватися і на рецепторах інших мікроорганізмів (посередня адгезія). Таким чином утворюється міцна захисна плівка. Слід також пам'ятати, що специфічність рецепторів для адгезії детермінується генетично у кожного індивідуума, про що свідчить майже повна ідентичність анаеробної і аеробної мікрофлори у однояйцевих, але не у різнояйцевих близнюків. Вважають, що нормальне заселення відбувається у немовляти від матері. Тому рекомендується раннє прикладання немовляти до грудей матері, бо материнська мікрофлора найбільш підходить до рецепторних полів епітелію кишки. В порожнині кишки несприятливе середовище для патогенних мікробів створюються також за рахунок метаболітів біфідумбактерій, бактероїдів та інших симбіотиків (оцтова, молочна, янтарна та інші кислоти), які знижують рН і забезпечують закислення вмісту кишечнику. До того ж лактобактерії у процесі бродіння молочної кислоти утворюють антимікробні речовини - лактолін, лактоцидін, ацидофілін. Таким чином гальмується ріст та розмноження умовнопатогенних та патогенних мікроорганізмів. Значення симбіотиків кишечнику в попередженні інфекційних захворювань неодноразово доведено в експерименті над безмікробними тваринами. Так, сальмонельоз у них виникає від попадання в організм 10-100 сальмонел, у той час як при нормальному мікробіоцинозі кишечнику для виникнення захворювання погрібна інфікуюча доза сальмонел більша в кілька десятків і навіть мільйонів разів.

Мікрофлора кишечнику активна учасниця формування імунобіологічних реакцій організму. Бактеріальні модуліни біфідо- і лактобактерій стимулюють лімфоїдний апарат, синтез імуноглобулінів, інтерферонів, цитокінів, збільшують кількість пропердіну та комплементу, підвищують активність лізоциму та сприяють зменшенню проникливості судинних, тканинних бар'єрів для токсичних продуктів патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, перешкоджають транслокації бактерій у внутрішні органи та кров. Крім того вони стимулюють дозрівання макрофагально-гістоцитарної системи. У крові тварин, які вирощені в стерильних умовах, спостерігаються низькі титри нормальних антитіл, занижена кількість Ћ-глобулінів, а кількість клітин продуцентів IgA зменшена в 10 разів. Внаслідок різкого падіння місцевого імунітету такі тварини швидко захворюють при контакті з патогенними мікроорганізмами.

Симбіотична мікрофлора має суттєвий вплив на структуру кишечника та його всмоктувальну функцію. У тварин, вирощених у стерильних умовах, тонка кишка значно коротша, а слизова оболонка - тонкіша, менше забезпечується кров'ю. Знижена також тканинна гідратація кишечника, недорозвинута ретикулоендотеліальна система, зменшена кількість сполучної тканини. Відсутня також інфільтрація власної мембрани кишкової стінки лімфоїдними клітинами.

Значний вклад симбіотичної флори в дигестивну, синтетичну та детоксикуючу функцію кишечника. Розщеплення непереварених у тонкій кишці речовин здійснюється в товстій кишці ферментами бактерій. У першу чергу це відноситься до полісахаридів, тобто харчових волокон або баластних речовин для розщеплення яких у системі травлення людини відсутні ферменти. У результаті мікробного гідролізу полісахаридів та тих олігосахаридів, які не встигли розщепитися в тонкій кишці, макроорганізм одержує додаткову енергію, моносахариди, а також амінокислоти. В процесі метаболізму цих речовин одержуються такі продукти як оптова, пропіонова та масляні кислоти. Останні знижують рН в товстій кишці, покращують у ній транзит вмісту, зв'язуючись з холестерином, три гліцеридами, зменшують їх концентрацію в крові.

Попадаючи в товсту кишку амінокислоти, залишки харчових білків або білки травних соків, у тому числі і ферменти (ентерокіназа, пепсин і т. п.) під дією бактеріальних ензимів утворюють різноманітні аміни (гістамін, метіламін, серотонін), феноли (індол, скатол, n-крезол), різні ароматичні з'єднання, а також такі кислоти як валеріанова, гексанова і ряд ізокислот. Ці речовини поряд з аміаком, який з'являється в результаті гідролізу сечовини в кишечнику, попадаючи в кров діють токсично на центральну нервову систему, печінку та нирки. Вважають, що гіперпродукція гістаміну бактеріальною флорою може бути одною із причин виразкового враження шлунка, а також псевдоалергічних реакцій.

Екзо- та ендогенні ліпіди в товстій кишці також зазнають дії кишкової мікрофлори. При їх метаболізмі утворюються гідрооксікислоти, які посилюють секрецію води в порожнину товстої кишки, що покращує її евакуаторну функцію, а також може викликати діарею.

Мікрофлора кишечнику відіграє важливу роль у метаболізмі холестерину та жовчних кислот, їх розчинні з'єднання під дією біфідо- та лантобактерій переводяться в нерозчинні сполуки, випадають в осад і виводяться з калом, таким чином знижується рівень холестерину і жовчних кислот у крові, печінці та жовчовивідних шляхах, що має значення в профілактиці атеросклерозу та холелітіазу. Зв'язування жовчних кислот зменшує ризик виникнення пухлин товстої кишки.

У дистальній частині кишечнику мікрофлора здійснює трансформацію білірубіну у стеркобілін та уробілін. Ллє в патологічних умовах, коли мікробна флора з товстої кишки заселяє юнку кишку, така трансформація білірубіну порушує всмоктування харчових речових і викликає діарею.

Участь мікрофлори кишечнику в обміні речовин не обмежується утилізацією в товстій кишці харчових сполук та інактивацією біологічно активних речовин різного походження. Вона також виконує важливу для макроорганізму синтетичну роль, виробляючи вітаміни К,В1,В2,В6,В12,РР, фолієву, нікотинову та пантотенову кислоти. Симбіотична флора також сприяє всмоктуванню вітаміну Д, кальцію та заліза, що мас важливе значення в лікуванні і профілактиці рахіту, анемій та інших захворювань, які пов'язані з дефіцитом цих речовин в організмі.

До важливих функцій мікрофлори слід віднести її детоксикуючу дію як у відношенні речовин, які попадають в організм із оточуючого середовища з їжею, повітрям, через шкіру, гак і тих сполук, які утворюються в організмі хазяїна. Процес детоксикації йде у кількох напрямках: біотрансформації з утворенням нетоксичних кінцевих продуктів, вироблення мікробних метаболітів, які швидко підлягають деструкції у печінці, або зміни у токсичних речовин їх полярності, що змінює швидкість їх екскреції в навколишнє середовище або транслокацію в кров'яне русло. Як природній сорбент нормальна мікрофлора здатна також акумулювати значну кількість токсичних продуктів, включаючи метали, феноли, отрути рослинного, тваринного або мікробного походження, інші ксекнобіотики. Усі процеси детоксикації ідуть переважно в умовах анаеробіозу за рахунок гідролітичних та відновних реакцій. Причому кожну вказану функцію виконує відповідна одна або кілька груп бактерій.

Таким чином, перераховані вище далеко не всі функції свідчать, що мікробіоциноз кишечнику відіграє важливу роль у забезпеченні життєдіяльності організму людини і має велике практичне значення в профілактиці різноманітних захворювань. Виникнення дисбалансу в ньому викликає або сприяє виникненню різних патологічних станів, які приведені в табл.1.

1. Діареї, закрепи, синдром мальабсорбції;
2. Гастрити, дуоденіти, виразкова хвороба;
3. Артеріальна гіпо - та гіпертензія;
4. Гостра мезентеріальна ішемія;
5. Гіпо- та гіперхолестеринемія;
6. Коагулопатії;
7. Ревматоїдні артрити, спондилоартрити, інші ураження суглобів та сполучної тканини;
8. Злоякісні новоутворення шлунка, товстої кишки, грудей;
9. Зниження ефективності гормональних, протизаплідних засобів;
10. Порушення менструального циклу;
11. Карієс зубів;
12. Сечокам'яна хвороба;
13. Бронхіальна астма, агонічні дерматити, інші алергічні прояви;
14. Портальна системна енцефалопатія, дифузні ураження печінки;
15. Ендо- та суперінфекції різної локалізації;
16. Синдром "трансплантат проти хазяїна";
17. Неонатальна анемія, кахексія, подагра, інші хвороби водно-сольового обміну.

Поняття дисбактеріозу кишечника

При порушенні співвідношення та кількості мікрофлори в кишечнику не виконуються псі вище вказані її фізіологічні функції, особливо у відношенні протистояння екзогенним патогенним мікроорганізмам. Тому мікробіоциноз кишечнику повинен знаходитися в стані еубіозу. Порушення його прийнято називати дисбактеріозом або дисбіозом кишечнику. Таким чином дисбактеріоз кишечника - стан, який характеризується порушенням динамічної рівноваги кишечної мікрофлори та її асоціацій як у кількісному, так і якісному плані.

Динамічність, тобто коливання в кількісному стані мікрофлори, зумовлено різними факторами і насамперед змінами в раціонах харчування. Якщо людині призначати дієту з легко засвоюваною їжею, яка швидко всмоктується в тонкій кишці, то кількість мікроорганізмів у товстій кишці поступово зменшується. А якщо раціон скласти з моносахаридів, амінокислот, жирних кислот, вітамінів і мікроелементів, наприклад: суміш для зондового харчування, то це приведе до різкого зниження кількості мікрофлори у калі внаслідок повного всмоктування та зниження синтезу ферментів. Таке харчування застосовується протягом кількох днів при підготовці хворих до операцій на кишечнику. Але якщо кількість мікроорганізмів різних видів переходить межі допустимих коливань, то це вже t дисбактеріоз кишечнику.

При оцінці дисбактеріозу слід враховувати не тільки якісний та кількісний склад мікрофлори кишечнику, але і склад мікробних метаболітів фекалій, бо через них, як посередників, виникають порушення взаємозв'язку в системі хазяїн-мікрофлора.

Причини дисбактеріозу

Причини виникнення дисбактеріозу кишечнику різноманітні, але серед них слід виділяти 2 групи: екзогенні та ендогенні.

До екзогенних факторів відносять:

1. Проникнення в кишечник достатньої дози агресивних бактерій (сальмонел, черевного тифу, дизентерії та інших);
2. Аліментарні фактори обумовлені якісними (зменшення в раціоні фруктів, овочів, молока і т.п.), кількісними та режимними змінами в харчуванні;
3. Екологічні фактори, зв'язані з забрудненням навколишнього середовища, продуктів харчування;
4. Радіоактивне опромінення;
5. Вживання антибіотиків, антибактеріальних препаратів, антацидів, послаблюючих, імунодепресантів та інших;
6. Екстремальні умови життя (космонавти у космічному польоті, альпіністи, підводники, учасники антарктичних експедицій);
7. Стреси (довгочасова емоційна та фізична напруга);
8. Сезонні фактори.

Ендогенні причини наступні:

1. Захворювання шлунку, які впливають на рівень його секрекції, особливо з гїпо- або ахлоргідрією;
2. Резекція шлунку або кишки, хвороби оперованого шлунку;
3. Захворювання печінки, підшлункової залози, кишечнику;
4. Порушення моторної функції кишки з різних причин, які призводять до застою або прискорення пасажу кишкового вмісту; порушення тонусу баугінієвої затулки;
5. Порушення мікроциркуляції у стінці кишки (абдомінальна ішемія);
6. Імунодефіцитні стани, алергічні реакції;
7. Гіпоксії, гіпоксемії, інтоксикації любого генезу;
8. Аненуація організму внаслідок хвороби або виснаження організму з інших причин, особливо у дітей;
9. Це далеко не повний перелік етіологічних факторів, які можуть призвести до дисбактеріозу, але їх потрібно враховувати при проведенні лікувальних заходів, спрямованих на відновлення еубіозу. При цьому слід враховувати, що дисбактеріоз кишечника не буває самостійним захворюванням, що він є тільки синдромом основної хвороби, але суттєво впливає на її протікання, нерідко обумовлює тяжкість та тривалість перебігу.

Фази розвитку дисбактеріозу кишечника та його наслідки

Незалежно від нозологічної форми дисбактеріоз кишечника розвивається за певними загальними закономірностями. В основі їх - зміна умов мешкання певної групи мікробів (біотопа). Мікроекологічний дисбаланс у кишці призводить до несприятливих умов для одних видів аутофлори, в той же час інші конкурентні мікроорганізми одержують переваги для свого росту та розмножування. Це дає невластиве їм домінуюче становище в мікробіоценозі. В основному такий процес розвивається поступово, дисбіотичні зрушення в мікробіоценозі кишки наступають задовго до клінічних проявів і можуть бути провісником відхилень у клініко-фізіологічному статусі організму людини.

Виділяють 4 фази в розвитку дисбактеріозу кишечника.

У першій фазі значно зменшується кількість нормальних симбіотів в звичайних місцях їх мешкання.

У другій фазі відбувають подальше різке падіння аж до повного зникнення деяких облігантних бактерій з одночасним збільшенням за рахунок кількості інших, частіше всього факультативних мікроорганізмів.

У третій фазі змінюється локалізація аутофлори, тобто бактерії, характерні для товстої кишки, заселяють інші органи і в першу чергу тонку кишку (контамінація мікрофлори).

Коли представники нормальної мікрофлори набувають патогенних ознак, або в кишці з'являються патогенні мікроорганізми, то це характерно для четвертої фази дисбактеріозу кишечника.

Зміни мікрофлори в кишечнику призводять до наступних функціональних порушень з боку органів травлення:

1. Зсув рН у лужний бік;

2. Порушення функції кишкових ферментів;

3. Утворення кишкових ендотоксинів;

4. Порушення перистальтики кишечника;

5. Пригнічення регенерації кишкового епітелію;

6. Зміна проникності стінки кишки та порушення всмоктування поживних речовин;

7. Зниження дезінтоксикаційної спроможності печінки.

Дисбіоз кишечника також супроводжується змінами хімічного складу фекалій з перевагою в них метаболітів тих бактерій, які одержали домінуюче значення в біоцинозі. Для оцінки цих змін застосовується мікробний метаболічний паспорт фекалій (ММПФ), запропонований Мітрохіним С.Д. та Нікушкіним Є.В. (1998), в основу якого закладено визначення в фекаліях кількісного складу метаболітів бактерій, характерних для життєдіяльності окремих їх видів; летючих жирних кислот (ЛЖК), фенольних сполук (ФС) та профіль амінів (ПА). ММПФ, характерний для еубіозу представлений у додатку 2. Він значно і швидше змінюється в залежності від фази дисбактеріозу, ніж показники бактеріологічного дослідження фекалій.

Клінічні прояви дисбактеріозу кишечника

Клінічні прояви дисбактеріозу кишечника неоднорідні, їх поліморфізм залежить, по-перше, від характеру основного захворювання, індивідуальної чутливості макроорганізму до різних видів мікрофлори, ступенів специфічної та неспецифічної резистентності організму і особливо від виду мікробних асоціацій, які беруть участь у формуванні дисбіозу. До того ж на його прояви впливає переміщення та колонізація мікрофлорою верхніх відділів кишки. Зміни в співвідношенні поміж облігатною (домінуючою) та факультативною мікрофлорою і їх асоціацій в них призводить до змін кількісного та якісного складу мікробних ферментів, що в свою чергу сприяє виникненню порушень травлення, спочатку розщеплення полісахаридів, потім інших вуглеводів, а також білків та жирів. Малдигестія посилює в кишечнику процеси бродіння, гниття і газоутворення. Змінюється рН кишкового вмісту, нагромаджуються в ньому токсичні продукти, що призводить до токсемії. Порушується синтез вітамінів, абсорбція мінералів, рециркуляція жовчних кислот та холестерину. Малдигестія переходить у малабсорбцію, яка посилює порушення всіх видів обміну речовин. Знижується імунний захист організму, особливо резистентність його до кишкових умовно-патогених мікроорганізмів. Таким чином, місцеві прояви дисбіозу кишечника набувають загально патологічних змін в організмі.

Але слід підкреслити, що дисбактеріоз не завжди супроводжується клінічними проявами захворювання. Тому хибно використовувати термін "дисбактеріоз кишечника” як клінічний діагноз. Його слід розуміти як патогенетичний синдром в ланцюзі дуже складних подій, які розвиваються при різних захворюваннях і в першу чергу при патології кишечника.

Все ж в клінічних проявах дисбактеріозу кишечника є свої особливості, які накладаються на прояви основного захворювання. Це передусім наступні синдроми:

1. синдром кишкової диспепсії, який проявляється метеоризмом, буркотінням, здуттям та болями в животі, дискомфортом, почуттям тяжкості, розпиранням, несталими випорожненнями;

2. діарейний синдром, який може бути першим проявом дисбактеріозу, особливо у дітей внаслідок захворювання гострою кишковою інфекцією. Остання частіше (95%) має вірусне походження (рота-, адено-, астро- чи інші віруси), або мікробного - дизентерія, сальмонельоз, черевний тиф та інші, що швидко дає дисбіотичні порушення в кишечнику;

3. нерідко, особливо у дітей, диспептичні розлади проявляються зниженням апетиту, нудотою, зригуванням, періодичною блювотою;

4. синдром порушення травлення (малдигестія);

5. порушення всмоктування (малабсорбція);

6. розлади обміну речовин і в першу чергу водно-електролітного балансу;

7. астеновегетативний синдром, зумовлений інтоксикацією, гіповітамінозом, диспротеїнемією.

У дорослих вони зустрічаються тільки при тяжких формах, а у дітей нерідко бувають основним проявом дисбактеріозу і мають наступні особливості:

1. в'ялість, неспокій, порушення сну;

2. ендотоксичний синдром (лихоманка, мікроциркуляторні, неврологічні розлади);

3. порушення трофіки (затримка прибавки маси тіла, або втрати її);

4. ознаки генералізованої ендогенної інфекції, розвиток поліорганної недостатності;

5. більш тяжкий та затяжний перебіг інфекції та соматичної патології;

6. зниження імунної реактивності;

7. розвиток харчової алергії;

8. хронічна гастроінтестинальна та гепатобіліарна патологія.

Оцінку дисбактеріозу кишечника проводять інтегративно, тобто у взаємозв'язку клінічних проявів з лабораторними даними порушень бактеріального заселення кишечника та складу мікробних метаболітів у фекаліях. З урахуванням цього виділяють 4 форми дисбактеріозу: латентний, місцевий, розповсюджений та генералізованйй.

Латентний (компенсований) дисбактеріоз характеризується відсутністю клінічних ознак захворювання кишечника. Проявами його можуть бути: гіповітаміноз, повторні застудні захворювання, харчова або асоційована алергія, гістамінозалежні реакції, астеновегетативні та психастенічні розлади, тенденції до закрепів та метеоризму. Бактеріологічне дослідження калу виявляє зміни кількісною (зменшення або збільшення) складу аеробних мікроорганізмів, в основному, за рахунок ешерихій при нормальному співвідношенні біфідо- і лактобактерій. Зміна мікробних метаболітів у фекаліях стосується лише зменшення пулу летючих жирних кислої (ЛЖК), за рахунок фенілпропіонової кислоти та збільшення карбонових кислот (КК) - при зменшенні скатолу та підвищенні фенілоцтової кислоти та метиламіну.

Місцева або локальна форма дисбактеріозу кишечника в основі своїй має дистрофічне запальні зміни в товстій кишці, проявляється достатньо вираженою клінічною картиною коліту: синдромом шлунково-кишечної диспепсії у вигляді діареї або закрепа, шлунковим дискомфортом, зниженням апетиту, проявами малдигестії. змінами в обміні речовин. Бактеріологічне дослідження калу виявляє зниження якісного та кількісного складу кишкової палички (Е.соlі), спостерігається помірне зниження біфідобактерій з одночасним зростанням умовно-патогенних мікроорганізмів (бактероїдів, псевдомонад, грибів). Зміни в ММПФ характеризуються вираженим зменшенням кількості фенольних та індольних сполук, особливо скатолу (більш як в 10 раз), при одночасовому збільшенні індолу (більш як вдвічі). Зменшується питомий вміст гістаміну та серотоніну при підвищенні кількості простих амінів, зокрема метиламіну.

Третя, або розповсюджена форма дисбактеріозу відзначається проявами не тільки більш вираженого ураження товстої кишки, а й помітним ентеритом з вираженим синдромом мальабсорбції. Дня цього ступеня характерні симптоми інтоксикації, субфібрилітет, загальна слабість поряд з метеоризмом, діареєю. При об'єктивному дослідженні відзначають: обкладений сіро-білим нальотом язик, болючість при пальпації живота за ходом товстої кишки, в ділянці пупка. При ректороманоскопії - катаральний проктосигмоїдит. У крові - прискорене ШОЕ, лейкоцитоз з нейтрофільозом. Поряд з суттєвими змінами бактеріальної флори в товстій кишці значно підвищується загальна кількість бактерій у тонкій кишці з такими ж змінами в її складі. Кількість біфідобактерій у калі знижується майже вдвічі (105 -106 мт/г), падає кількість лактобактерій. Різко змінюються типові властивості кишечних паличок (значно переважають гемолітичні, лактозонегативні форми). Збільшується кількість умовно-патогенних бактерій з проявами патогенних властивостей (гемоліз еритроцитів) а також дріжджеподібних грибів роду Candida, Geotrichum та інших. Характерні також зміни показників ММПФ. Значно знижена кількість фенольних сполук: n-крезолу та індолу, при цьому питома вага індолу збільшується, а n-крезолу падає. В фекаліях практично відсутній скатол. У той же час вміст фенілпропіонової кислоти різко збільшується. Суттєво змінюється величина секреції з калом гістаміну і серотоніну як у бік збільшення, так і зниження (залежить від нозологічної форми захворювання). Змінюється також вміст карбонових кислот: різко падає до повного зникнення щавелевооцтова кислота при значному збільшенні α-кетоглутарової.

Генералізованйй (декомпенсований) дисбактеріоз як найбільш тяжка (четверта) форма відзначається в першу чергу проявами, які є характерними для сепсису, з виникненням мікробних уражень у віддалених органах (нирки, легені і т.п.). Характерні лихоманка з ознобами, проливний піт, різка слабкість, головний біль, безсоння, відсутність апетиту, у частини хворих - нудота, блювання, біль у животі. Як правило, рідкий стул зі слизом та кров'ю 6-10 разів на добу з вираженим метеоризмом. При фізикальному обстеженні: язик сухий, обкладений коричневим нальотом, виражена болючість за ходом товстої кишки при пальпації живота. При ректороманоскопії - катарально-геморагічний або ерозивно-виразковий проктосигмоїдит. У третини хворих розвивається метаболічно-токсичний міокардит. Характерні прояви дистрофічних змін у внутрішніх органах. В гемограмі - лейкоцитоз з нейтрофільозом, прискорене ШОЕ, нерідко - анемія, бактеремія.

При дослідженні мікробіоцинозу товстої кишки відзначається майже повна відсутність біфідобактерій, різке зниження кількості молочнокислих бактерій на фоні значного зростання кількості кишкової палички з патогенними властивостями, а також інших мікроорганізмів факультативної, транзиторної і патогенної груп (сальмонели, шигели, єрсінії). Особливо часто зустрічаються патогенний стафілокок, протей, дріжджеподібні грибки роду Candida, клебсієли, в меншому ступені - синьогнійна паличка, клостридії.

Якісні зміни в ММПФ залишаються такими ж, як і при попередньому ступені дисбактеріозу, але їх кількісна характеристика ще більше виражена і вказує на глибоке порушення балансу біохімічних регуляторних механізмів мікробної екосистеми кишечника.

Діагностика дисбактеріозу кишечника

Своєчасна діагностика дисбіотичних змін при різних захворюваннях, особливо органів травлення, має важливе практичне значення, бо ефективні і терапевтичні заходи щодо відновлення еубіозу значно сприяють лікуванню • основного захворювання, покращують його прогноз, запобігають ускладненням. У свою чергу для ефективного лікування дисбактеріозу кишечника як синдрому необхідно ретельно обстежити хворого з метою встановлення основного діагнозу.

Для цього використовуються відповідні методи: ендоскопічні та рентгенологічні, ультразвукові дослідження гепатобіліарної системи та підшлункової залози, нирок. При фебрильних станах проводиться посів крові та сечі. Для оцінки метаболітичних зрушень в організмі та стану різних органів вивчають різні біохімічні показники крові, такі як протеінограма, сечовина, креатинін, холестерин, білірубін та його фракції, ферменти, йонограму. В оцінці резистентності організму мають значення показники клітинного та гуморального ланок імунітету.

Слід звернути увагу на супутні захворювання (ангіна, отит, хронічний пієлонефрит, простатит, аднексит та інші), бо вони можуть нерідко мати певний зв'язок з дисбіозом товстої кишки.

Для підтвердження дисбактеріозу кишечника і стану кишки визначне значення має гістологічне вивчення біоптатів з різних рівнів кишкової трубки, бо тільки цей метод дає якісну оцінку стану колонізації кишки, тобто дані про облігантну флору і стан її зв'язків з колоно- або ентероцитами. Але ця методика до цього часу ще недостатньо розроблена, не одержала практичного визнання, а для взяття біоптату з тонкої кишки потрібні спеціальні технічні засоби (зонд для ентеробіопсії).

Тому для лабораторної діагностики дисбактеріозу широко використовується бактеріологічне дослідження фекалій як найбільш просте в виконанні і найбільш поширене в лікарській практиці. Воно проводиться методом висіву мікробів на різні поживні середовища за методиками, розробленими Р.В. Епштейн-Литвак і Ф.Л. Вільшанською (1970), М.Е. Микельссар з співроб. (1997) та іншими. Такий метод дозволяє виявити від 15 до 50 мікроорганізмів із 500 видів і оцінити фактично тільки характер мікрофлори порожнини товстої кишки. Дані цієї методики відносно еубіозу надані нижче. Суттєвим недоліком цієї методики є також і те, що очікування її результатів затримує адекватну терапію на 4-5 днів.

В останній час для оцінки дисбактеріозу кишечника використовують різні експрес-методи визначення в фекаліях продуктів життєдіяльності мікроорганізмів та трансформованих бактеріями біологічно активних речовин організму людини, які надходять до шлунково-кишкового тракту (ферменти, жовчні кислоти та інші). Ці метаболіти використовують у ролі маркерів стану заселення мікроорганізмами будь-якого органу, (кишечник, мигдалики, легені, порожнина рота та інші). Для цієї мети застосовується метод газово-рідинної хроматографії. За допомогою його в фекаліях виявляються летючі жирні кислоти (ЛЖК) (оцтова, валеріанова, капронова, і ізомасляна, щавелеоцтова, молочна, пропіонова, α-кетоглутарова), карбонові кислоти (КК) (молочна, α-кетоглутарова, щавелеоцтова), фенольні сполуки (ФС) (n-крезол, індол, скатол), профільні аміни (ПА) (метиламін, гістамін, серотонін), їх кількість та співвідношення. На основі їх складено мікробний метаболічний паспорт фекалій (ММПФ). Його норма наведена в додатку 2.

Вважають, що кожне захворювання кишечника (хронічний коліт, виразковий коліт, синдром подражненої кишки та інші) має свій специфічний спектр метаболітів мікрофлори. Він достатньо чітко корелює не тільки з характером патології, а і з клінічними проявами хвороби.

Вказані методи виявлення мікробних метаболітів мають значні переваги перед бактеріологічними. По-перше, дані про стан біоцинозу кишечника можна одержати через кілька хвилин, по-друге, він дає більш повну оцінку усьому спектру мікроорганізмів кишечника, адже бактеріологічні методи визначають тільки невелику частину бактерій, що зв'язано зі складністю імітування середовища для вирощування анаеробної групи бактерій, а вони складають 99% усієї мікрофлори кишечника. По-третє, визначення метаболітів дає можливість судити про взаємовідносини макроорганізму і мікрофлори.

В останній час набирає значення в діагностиці дисбактеріозу тонкої кишки дихальний водневий тест, який визначається методом газової хроматографії. Підвищення рівня водню у повітрі, що видихається після навантаження 50 г глюкози іде паралельно з рівнем мікробної колонізації тонкої кишки. За допомогою високовольтної хроматографії на папері виявляють І-аспартилгліцин, І -аспартиллізин, І -аланін. 5-аміновалеріанову і ±-аміпомасляну та інші кислоти.

Розробляються нові методи вивчення мікрофлори кишечника за допомогою фазовоконтрастної мікроскопії суспензії фекальних зразків з подальшою комп'ютерною обробкою мікроскопічного зображення.

Крім цього є біохімічні експрес-методи визначення протеолітичної активності супернатантів фекалій, а також антилізоцинної ДНК-зної та РНК-зної активності.

Таким чином, діагноз та оцінка ступеня дисбактеріозу кишечника проводиться інтегративно на основі клінічних особливостей прояву захворювання, при обов'язковій оцінці кількісного та якісного складу мікрофлори та біохімічних змін не тільки вмісту кишечника, але й показників метаболітичного стану організму в цілому та його окремих систем (таблиця алгоритму).

Лікування дисбактеріозу кишечника

Лікування хворих на дисбактеріоз як правило - довгий і нелегкий процес, який вимагає терпіння від лікаря і хворого. Це складна проблема і в кожному випадку вимагає зваженого підходу, врахування не тільки кількісного та якісного складу мікрофлори кишечника, її метаболічної активності, ступеня цих порушень, але й особливостей основного захворювання та загального стану організму. Необхідно підвищити резистентність організму, особливо імунної реактивності. Корекція порушень обміну речовин поряд з нормалізацією дигестивної та моторної функції шлунково-кишкового тракту мають також важливе значення в лікуванні дисбактеріозу кишечника. Тому лікування проводиться комплексно.

Насамперед, велике значення мас відповідне харчування. Для розмноження необхідної сапрофітної флори потрібно утворити їй відповідне поживне середовище. Відомо, що відновленню кількості біфідум-бактерій сприяє збільшення в раціоні пектинів, а для лактобактерій найкращим харчовим продуктом є молоко. Щодо загальної характеристики дієти, то вона повинна бути повноцінною, тобто з достатньою кількісно білків, жирів, вуглеводів з підвищеним вмістом вітамінів та мінеральних речовин, збалансованих між собою згідно з потребами, які витікають із основного захворювання. За основу її можна взяти відому номенклатуру дієт РАМН. За цією системою при захворюваннях кишечника з діареєю призначається дієта №4, при закрепах - дієта №3, мри захворюваннях печінки - №5, нирок - №7 і т.п. Слід пам'ятати, що без корекції харчування усі заходи з відновлення еубіозу будуть тимчасовими.

При першому ступені дисбактеріозу (латентна або компенсована форма) достатньо скорегувати харчування та призначити пробіотик лінекс, щоб через деякий час досягти стійкого результату в відновленні нормального пейзажу в мікробіоцинозі. У випадках з вираженою діареєю внаслідок ентериту чи коліту слід починати з міцно завареного чаю з добавкою нативного соку граната, настою ромашки, м'яти, звіробою, нагітків або інших трав, кисілю чорниці, відварів черемхи, чорної смородини, чорноплодної горобини, узварів зі свіжих фруктів за виключенням слив.

Призначаючи лікувальне харчування в гострому періоді кишкових розладів при дисбактеріозі кишечнику будь-якого ступеня тяжкості, слід, не чекаючи результатів бактеріального дослідження, вже в перші дні корегувати дієту, орієнтуючись на клінічні прояви диспепсії, їх ділять на 2 види: бродильне чи гнилісне бродіння.

При бродильній диспепсії, яка проявляється метеоризмом, буркотінням та здуттям живота, почуттям розпирання в животі з характерним рідким, світлим, пінистим калом з кислим запахом, необхідно з раціону максимально вилучити на кілька днів вуглеводи. Потім переходять на круп'яні відвари (рис, ячмінь, вівсянка, манна крупа), варену телятину та курятину, сир. З фруктів та ягід слід рекомендувати узвари з шипшини, барбарису, кизилу, брусниці.

При гнилісній диспепсії, характерними проявами якої є періодично виникаючий спастичний біль у животі з негайними позивами до дефекації та темним рідким калом з неприємним гнилісним запахом, важливо значно обмежити харчі з тваринним білком.

Основними засобами в лікуванні хворих на дисбактеріоз кишечника І та II ступеня є препарати, які сприяють відновленню еубіозу. В останній час виділяють З основні групи засобів. По-перше, це пробіотики - препарати, які містять у собі живі, спеціально підібрані штами мікроорганізмів, що сприятливо діють на організм шляхом відновлення втрат симбіотиків, особливо облігантної мікрофлори. По-друге, призначаються пребіотики - препарати, до складу яких входять специфічні субстанції. Вони за своїм складом ідентичні метаболітам облігантної кишкової мікрофлори, або включають харчові речовини (пектин, олігосахариди та інші види харчових волокон), при розщепленні яких мікробною флорою збільшується кількість таких метаболітів. Головним завданням їх є створення необхідного біологічного середовища, яке сприяє адгезії та колонізації на епітелії кишки нормальної мікрофлори і одночасно утворює несприятливі умови для життєдіяльності патогенних мікроорганізмів, що в свою чергу сприяє санації кишечника. По-третє, потрібно забезпечити нормальний біоценоз кишечника і необхідним поживним середовищем. Крім дієти, про яку сказано вище, з цією метою в останні часи ширше використовують продукти "функціонального харчування", тобто природні продукти, в яких містяться живі мікроорганізми в суміші з харчовими добавками, а також метаболітами цих бактерій, що забезпечує їм симбіотичний ефект дії ("симбіотики").

Кількість і різноманітність пробіотиків постійно збільшується. В лікуванні дисбактеріозу кишечника використовуються висушені або ліофілізовані монокультури мікробів або суміш із 2-4 видів бактерій. Із монокультур призначаються: колібактерин (сухий ліофілізат живих бактерій кишкової палички) по 2-4 дози 4 рази на день протягом 1,5 міс.; лактобактерин (сухий ліофізат молочнокислих бактерій) по 3-6 доз тричі на день; аналогічний препарат ацидофілюс по 1 капсулі за 30 хвилин до їди; препарати сухої культури бацил штаму Jp58832 (флонівін) по дві капсули тричі на день протягом 1-1,5 міс.; біфідумбактерін (сухий ліофізат біфідобактерій) - по 5 доз (1 флакон) 2-3 рази на день протягом 1,5-2 місяців, А-бактерин сухий по 5 доз тричі на день.

Широко застосовуються пробіотики, до складу яких входить 2 види бактерій. Це біфікол (висушена суміш біфідобактерій і кишкової палички) по 5 доз (1 флакон) двічі на день, біфіформ (суміш біфідобактерій та ентерококів) по 2 дози тричі на день протягом 1 міс. Одержали признання препарати біоспорин, споробактерин, субалін, які складаються із ліофізованих спор B.subtilis B.Bichemifomis) пo 1-2 дози 3-4 рази на день протягом 10-14 днів.

В останній час одержали визнання пробіотики, до складу яких входить 3 і більше видів бактерій. Це йогурт, одна таблетка містить 200 мли. активних бактерій 4 видів (Lactobacillis acidophilus, Lactobacillis bifidus, Lactobacillis bulgaricus, Streptococcus thermophilus). Призначають по 3-5 таблеток тричі на добу під час прийому їжі два тижні. Потім 2 таблетки гри рази на день 2 тижні і остані 2 тижні по 1 таблетці 2 рази на день.

Особливо зарекомендував себе пробіотик лінекс, до складу якого входить 2 види живих анаеробних бактерій (Bifidobacterinum infants, Lactobacillis acidophillus) та один аероб (Streptococcus teacium) з загальною кількістю 1,2 х!07 мт/г. Завдяку такому складу лінекс добре регулює фізіологічний баланс кишкової мікрофлори на усіх рівнях тонкої та товстої кишок, виробляє молочну, оцтову та пропіонову кислоти, сприяє ферментативному розщепленню білків та вуглеводів, всмоктуванню електролітів кишечника. Таким чином він створює несприятливі умови для розвитку патогенної мікрофлори, перешкоджає адгезії її на епітелій кишечника, покращує дигестивну та всмоктувальну функції кишечника. Використання його в клініці скорочує строки санації кишечника від патогенної флори та відновлення еубіозу. У порівнянні з іншими пробіотиками лінекс також більш ефективний в лікуванні таких гострих інфекцій як сальмонельоз, шигельоз, харчові токсикоінфекції. Призначається по 1-2 капсули 3 рази на добу з кількома ковтками води протягом 3-4 тижнів. Лінекс стійкий до дії антибіотиків груп пеніциліну, лінкоміцину, аміноглікозидів, тетрацикліну, а також сульфаніламідів, що дозволяє використовувати його під час проведення антибактеріальної терапії зазначеними препаратами.

До пробіотиків також відноситься ентерол, який складається з лікувальних дріжджів (Saccharomyces boulardi) та лактози, які в кишечнику проявляють протимікробну та антитоксичну дію. Призначають його по 0,5 (2 капсули) всередину двічі на день протягом 10 діб.

Для більш ефективної дії пробіотиків, а також створення сприятливих умов для власної облігантної флори слід у комплекс лікування включати пребіотики.

До них відноситься хілак-форте, який містить стерильний концентрат метаболітів лактобактерій та інших мікробних симбіотиків кишечнику. Він сприяє відновленню в першу чергу облігантної флори та кращій адгезії її на відповідних рецепторах епітеліоцитів, завдяки відновленню фізико-хімічних параметрів гомеостазу контактної преепітеліальної зони. Нормалізація рівня рН у кишечнику та наявність молочної кислоти, лактози, коротколанцюгових жирних кислот створюють несприятливі умови для патогенних мікроорганізмів. Хілак-форте призначають тричі на добу під час прийому їжі з столовою ложкою води по 40-60 краплин. Після покращання стану хворого, припинення діареї, дозу його зменшують до 20-30 крапель.

В останній час, на основі вивчення дії мікробних метаболітів кишечника, розроблено в Росії синтетичний препарат "Фродо", який містить цілий спектр речовин (масляна, оцтова, пропіонова кислоти, пропіонат, ацетат і тлі.) які покривають дефіцит низькомолекулярних метаболітів аутомікрофлори при дисбактеріозі. Його вводять ректально в дозі 0,5-1,0 г, розчинивши в 100 мл води.

Роль пребіотиків виконує також значна група харчових речовин, які являючись найбільш сприятливими поживними речовинами для біфіолактобактерій та інших кишкових симбіотиків, сприяють продукуванню метаболітів. Перш за все до них належать харчові волокна, які відносяться до полісахаридів. Найбільш цінним для становлення анаеробної флори є пектин. До того ж при мікробному розщепленні його утворюються такі метаболіти як оцтова і пропіонова кислоти. Пектин призначається по 0,5-1,0 г всередину протягом 1-2 місяців. При мікробній ферментації крохмалю підвищується утворення оцтової та масляної кислот.

В останній час як самостійний препарат (нормазе, дуфулак) і як харчова добавка використовується дисахарид лактулоза, яка порівняно з іншими харчовими речовинами, є сприятливим поживним середовищем для біфідобактерій, лактобацил, бактероїдів і клостридій, які синтезують оцтову, проніонову, масляну та молочну кислоти. Під дією л акту лози знижується рН у проксимальному відділі товстої кишки, підвищується споживання мікробами аміаку, переведення холестерину та жовчних кислот у нерозчинні форми, що має значення для обміну холестерину та зменшення навантаження на печінку, зокрема на виконання нею дезінтоксикаційної функції. Діапазон дозування лактулози коливається між 2 і 10г на добу. Але при діареї призначається мінімальна доза, бо лактулоза здатна посилювати бродильні процеси в кишечнику, викликаючи відповідні прояви дискомфорту. Вказані пребіотики значно посилюють дію лінексу та інших пробіотиків.

Усе ширшого визнання та розповсюдження мають продукти "функціонального харчування", або їх ще називають пробіотичними або симбіотичними продуктами. Через те, що вони в своєму складі мають живі мікроорганізми, продукти їх метаболізму та продукти для живлення бактерій. До того ж немаловажне значення має й те, що в їжу використовують природні харчові продукти, відомі для людини. В основному це кисломолочні продукти, при виготовленні яких використовують різні мікроорганізми як заквасочні або стартові культури. До них відноситься йогурт у різних формах (паста, кисломолочна суміш), "Наріне", "Біфілайф", Біокефір", "Стрептосан", біококтейль "НЕС". Не втрачають значення як продукти функціонального харчування такі відомі кисломолочні вироби як кефір, ряжанка або кисляк.

В останній час з'являється все більше нових симбіотиків у вигляді харчових біологічно активних добавок. До продуктів лікувального харчування відносяться і деякі біологічно активні добавки, які здатні більш швидко відновлювати еубіоз кишечника завдяки поєднанню у їх складі симбіотичних мікроорганізмів з харчовими речовинами необхідними для життєдіяльності облігатної мікрофлори та середовища їх існування.

Серед них відзначається "Біококтейль NK. плюс", що складається з композиції активних екстрактів сої, буряка, петрушки, м'яти, кропу, часнику та прополісу, які заквашені за спеціальною технологією бактеріями кишечної палички Coli M17. Останні знаходяться у біологічно активному стані, і дія їх починається відразу після прийому коктейлю. Призначається при локальному або розповсюдженому дисбактеріозі кишечника по 1-2 столовій ложці тричі на добу за ЗО хвилин до або через 1,5 години після прийому їжі протягом 2-4 тижнів. При генералізованому або розповсюдженому ступеню дисбактеріозу дозу необхідно подвоїти, а термін вживання продовжити до 1,5-2 місяців під контролем складу бактеріальної флори кишечника.

Протибактеріальна терапія проводиться при третьому (розповсюдженому) та четвертому (генералізованому) ступенях дисбактеріозу. Для ліквідації інфекційного осередку краще використовувати селективні препарати з наступним відновленням популяційного рівня основних представників нормальної анаеробної мікрофлори кишечнику. Перше місце в антибактеріальній терапії посідають антибіотики. Слід відзначити, що для зручності практичного проведення протибактеріальної терапії, виділяють домінуючий вид збудника захворювання і деякі автори для цієї мети використовують наступне доповнююче клінічне групування дисбактеріозу кишечника:

1. стафілококовий;
2. клепсієльний;
3. протейний;
4. синьогнійний;
5. бактероїдний;
6. клостридіозний;
7. кандідомікозний;
8. змішаний.

Антибіотики призначати слід з урахуванням їх дії на певний вид мікробів або після бактеріологічного дослідження на чутливість, використовуючи в максимальній фармакопейній дозі, краще в комбінації з іншими антибактеріальними засобами, (сульфаніламіди, нітрофурани, нітромідазоли, хінолони, бактеріофаги та інші).

При стафілококовому дисбактеріозі достатньо ефективна пеніцилінова група: оксацилін (1,0-2,0 г в/м 6 разів на добу), ампіцилін (0,25-0,5 г всередину 4 рази на добу), метіцилін (1,0-2,0 г в/м 6 раз на добу), карбеніцелін (1,0-2,0 в/м 4 рази на добу). Високу ефективність показав препарат цієї групи амоксиклав, який є комбінацією амоксициліну з клавулановою кислотою. Це забезпечує високу чутливість мікробної мікрофлори до антибіотика, який призначається по 0,375 г або 0,625 г всередину тричі на добу. Можна використовувати антибіотики групи аміноглікозидів: еритроміцин (0,2-0,5г в середину 6 разів на день) або аскорбінат еритроміцину (200 000 ОД 2 рази на день), олеандоміцин (0,25-0,5 г всередину 4 рази), кларитроміцин (0,5 г всередину 2 рази на день) спіраміцин (1,5-3 МО 2-3 рази на день), роксітроміцин (0,15 всередину 2 рази на день). При стафілококовому дисбактеріозі, резистентному до проведення антибактеріальної терапії, особливо с проявами септицемії резонно призначати сполучення амоксиклаву з аміноглікозидами (канаміцин 0,15 мг/кг на добу в/м одноразово, неоміцин 0,25-0,5 всередину 4 рази на добу, гентаміцин по 0,04-0,08 г в/м З рази на добу, амікацин по 0,25-0,5 в/м 2 рази на добу).

Можлива комбінація антибіотика з одним із сульфаніламідних препаратів (бісептол-480 по 1-2 таблетки всередину 2 рази на добу, бактрим - 0,25-0,5 2 рази на день, фталазол по 0,5 4 рази на день) та нітрофуранами (фуразонал, фуразолідон або фуракрилін) по 0,1 г всередину 4 рази на день протягом 70 діб. Ефективним доповненням до антибіотикотерапії є одночасне призначення стафілококового бактеріофагу по 20 мл тричі на добу протягом 5-7 днів. Через три доби цей курс можливо повторити.

Клепсієльний дисбактеріоз лікують амоксиклавом 0,625 г тричі на день, полімексіном-М-сульфатом по 0,25-0,5 всередину 4 рази на день, левоміцетином (хлорамфенікол) по 0,5 всередину 4 рази на день, препаратами нітрофуранової, а також фторхінолівої груп (норфлоксоцин, абактал) по 0,4 г всередину двічі на день протягом 5-10 діб.

При протейному дисбактеріозі ефективні аміноглікозиди: канаміцин по 0,015 г/кг/добу в/м 1 раз на день або неоміцин по 0,25-0,5 г всередину 4 рази на день протягом 5-7 діб. З цієї групи антибіотиків використовують також гентаміцин по 0,04-0,08 г в/м тричі на день або амікацин пл 0,25-0,5 г в/м двічі на добу на протязі 5-7 днів. Можливо використовути лівоміцетин, похідні 8-оксихіноліну (ентероседив по 1 табл. тричі на добу 10-14 днів, ерсефурил по 1-2 капсули 4 рази або хлорхінальдон по 0,2 тричі протягом 3-5 днів), препарати нітрофуранового ряду (фуразолідон, фуразонал, фуракрилін) по 0,1 г всередину 4 рази на добу, хінолони (невіграмон, неграм) по 0,5 г всередину 4 рази на день протягом 7-Ю днів, 5-НОК (нітроксолін) 0,1 г всередину 4, рази на день. Доцільно призначити протейний бактеріофаг по 20,0-30,0 мл тричі на день перед прийомом їжі на протязі 5-7 днів (2-3 курси з інтервалом у три дні).

На синьогнійну паличку діють гентаміцином (0,04-0,08 г в/м тричі на добу) або іншими аміноглікозидами краще в комбінації з карбеніциліном (1,0-2,0 г в/м 4 рази на добу) або еритроміцином. Застосовують також поліміксин-М-сульфат (0,25-0,5 г всередину 4 рази на день), левоміцетин (0,5 г всередину 4 рази на добу), а також специфічний імуноглобулін.

При дисбактеріозі, обумовленому анаеробною мікрофлорою, в основному за рахунок бактероїдів, використовуються лінкозаміни (лінкоміцин та лінкоцин по 0,5 г 4 рази на добу) або кліндаміцин по 0,3-0,45 г 4 рази на день протягом 7-10 днів, їх можна комбінувати з нітроімідазолами (трихопол, флагіл, фазіжин, метранідазол, тинідазол) по 0,5 г всередину 4 рази на день (або сульфаніламідами і нітрофуранами.

Виявлений іерсініоз лікується левоміцетином протягом 7-10 днів, а потім бісептолом-480 по 1 табл. 2 рази на день протягом 10-12 днів, або бактрином по 0,5 всередину 2 рази на добу.

Дисбактеріоз обумовлений патологічними штамами ешерихій (гемолізуючі, лактозонегативні зі зниженими ферментними властивостями, кокові форми) потребує використання стрептоміцину, бісептолу-480 або бактрину, фталазолу, нітрофуранових або хінолінових препаратів.

На клостридії ефективно впливають нітрофуранові препарати та нігроімідозоли. При гострому процесі у вигляді псевдомембранозного коліту, викликаному Cloctridium diflcile, найбільш ефективним с використанням ванкоміцину по 0,125 г всередину 4 рази на добу.

Кандидомікозний дисбактеріоз погребує особливої уваги. У першу чергу бажано відмінити антибіотики. Спочатку призначають ністатин або леворин по 500000 ОД всередину 4 рази на день 7-10 діб чи амфоглюкамін по 200 000 ОД 2 рази на день після їди або пімафуцин 0,1 по 1 табл. 4 рази на день. При недостатній їх ефективності або септичних проявах захворювання - амфотерецин В (фунгілін, фунгізон) по 1000-1500 ОД на 1 кг маси тіла в 400 мл 5% розчину глюкози в/в 1 раз на добу протягом 7-10 днів. Можна використовувати декамін по 1-2 карамелі (затримувати в роті до повного розсмоктування) через 3-5 годин, мікогептин по 0,25 всередину 2 рази на день, кетоконазол по 0,2 всередину 1 раз на добу протягом 1,5-2 місяця або нізорал по 0,4 всередину 1 раз на добу під час прийому їжі протягом 7-10 днів. Останній препарат не сумісний з одночасним прийомом блокаторів Н1-гістамінових рецепторів. Якщо одночасно уражена порожнина рота, стравохід призначають дифлюкан (флуконазол) по 0,2-0,4 один раз на день протягом 7 днів.

При змішаному дисбактеріозі використовують антибактеріальні препарати, які мають широкий спектр дії, але з мінімальним впливом на симбіотики облігантної мікрофлори кишечнику. Перш за все це інтетрикс препарат оксихінолінової групи, дія якого поширюється на єюно-кампілобактерії, стрептококи, колі-бактерії, шигели, ієрсінію-ентеролітик. стафілокок, протей, кандіди, холерний вібріон, амеби та не розповсюджується на сапрофітну флору кишечнику. Він призначається по 2 капсули тричі на день протягом 5 днів, а при хронічному амебіазі - 10 днів. До цієї ж групи препаратів відноситься ентеро-седів, який має такий же спектр дії (використовується по 0,5 тричі на день протягом тижня). Але потрібна обережність у призначенні його при захворюваннях печінки, нирок, щитовидної залози, бо він токсичний і може викликати невро- та міелопатії, пошкодження зорового нерва. До ефективних кишкових антисептиків широко спектру дії відносяться також препарати фторхінолової групи (абактал, норфлоксацин), до яких нечутливі анаеробні бактерії ентерококи. Ці препарати призначаються по 0,4 двічі на добу протягом 5-10 днів. Хорошим антисептиком, який майже не всмоктується в кишечнику, є нифураксазин (ерсефурин) який призначається по 0.2 всередину 4 рази на добу строком до 7 діб.

При септичних станах виправдано призначення антибіотиків цефалоспоринового ряду, наприклад, лендацину (цефтріасон) 1.0 - 2.0 г в/в або в/м один раз на добу. Ці антибіотики та інші антибактеріальні препарати широкого спектру дії використовують, в основному, парентерально, не чекаючи результатів визначення виду патогенної флори в калі і крові та чутливості її до антибактеріальних препаратів за браком часу та зважаючи на тяжкий стан хворого.

Після проведення антибактеріальної терапії негайно переходять до основного етапу лікування дисбактеріозу кишечнику - заходів з відновлення еубіозу і, в першу чергу, облігантної мікрофлори. Окремі пробіотики (лінекс, йогурт, біфіформ) слід призначати одночасно з проведенням протибактеріальних заходів.

Враховуючи, що дисбактеріоз кишечнику є одним із синдромів різних захворювань, домогтися стійкого еубіозу не вдається без лікування основного захворювання. Основні терапевтичні заходи проводяться за п'ятьма основними напрямками. По-перше, необхідно покращити травлення в кишечнику шляхом використання ферментних препаратів (панцитрат, креон, панкреатин, панзинорм і т.п.), лікувального харчування та ліків, які регулюють моторну функцію кишечнику (мотіліум, лоперамід, кординакс). По-друге, покращують імунний статус і підвищують резистентність організму шляхом використання десенсибілізуючих засобів, імуномодуляторів. По-третє, проводиться дезінтоксикаційна терапія. Вчетверте корекція обмінних порушень, які виникли в результаті захворювання. Нарешті, необхідно ретельне лікування основного захворювання.

Особливості клінічних проявів та лікування дисбіозу кишечника у дітей

Клінічні прояви дисбактеріозу кишечнику у дітей, особливо перших років життя та у немовлят, мають свої особливості не тільки зв'язані зі складом мікрофлори кишечнику і характером та динамікою його заселення, починаючи з народження дитини, про що зазначено на початку цих методичних рекомендацій. Значний вплив на розвиток захворювання мають фізіологічні особливості дитячого організму.

По-перше, внаслідок розладів еубіозу кишечнику у дітей швидко виникає діарея, яка швидко ускладнює їх загальний стан. Зневоднення організму, гіповолемія, втрати мінеральних речовин, білка, виражений інтоксикаційний синдром за короткий час призводить дитину до тяжкого стану.

Другою особливістю є недосконалість системи всмоктування в кишечнику, яка формується у дітей до п'ятирічного віку, а нерідко і в більш пізньому віці. Це не тільки сприяє проникненню токсичних речовин із кишечнику в організм, але й підвищує можливості транслокації бактерії із кишечнику у внутрішні органи, що призводить до більш швидкої ніж у дорослих генералізації інфекції та виникнення септицемії.

До того ж у дітей ще слабкі ферментні системи. Недостатнє надходження в шлунково-кишковий тракт травних ферментів дає прояви дигестивної недостатності і як наслідок - посилення діарейного синдрому.

Іншою особливістю дитячого віку є недосконалість імунної системи і затримки її формування в зв'язку з екологічним неблагополуччям. Це сприяє розвитку інфекційних ускладнень в організмі дітей вже в перші дні дисбіозу кишечнику.

Таким чином, дисбактеріоз кишечника у дітей, особливо молодших вікових груп, проявляється виникненням діареї, інтоксикації та септичного стану, що обумовлює швидкий розвиток тяжкого стану дитини.

Діарейний синдром провідний при дисбактеріозі кишечника у дітей. Характер його проявів залежить від вираженості порушень складу та асоціацій мікрофлори кишечника, наявності умовнопатогенних мікроорганізмів, залучення в патологічний процес товстої або тонкої кишок. У дітей молодшого віку переважно уражається тонка кишка. Тому діарея протікає у вигляді частих повторюваних рідких випорожнень. У дітей старшого віку - частіше проявляється кашкоподібними випорожненнями. При ураженні товстої кишки кал має домішки слизу.

Початком дисбіозу кишечника у дітей молодшого віку може бути гостра діарея внаслідок аліментарних порушень. У новонароджених вона нерідко виникає при адаптації організму до ентерального харчування. У грудних дітей пронос виникає внаслідок порушення принципу поступовості при використанні в раціоні нових продуктів харчування. Нерідко до діареї призводить перегодовування грудним молоком, солодкими сумішами, киселем та іншими продуктами дитячого харчування, або навіть недоїдання.

У дітей, які вийшли з грудного віку, гостра диспепсія може виникати внаслідок невідповідності раціону харчування ферментним системам травної системи, становлення якої відбувається протягом 5-7 перших років життя. У зв'язку з цим виділяють 3 види диспепсії: бродильну, гнилісну та жирову.

Бродильна аліментарна диспепсія виникає внаслідок надмірного вживання полісахаридів (крохмалю, глікогену, цукру, меду) при недостатній продукції амілази підшлунковою залозою, а також недостатній активності лактази, мальтози, сахарози, які розщеплюють дисахариди. Недорозщеплені вуглеводи, як харчове середовище для аеробних видів мікробів, сприяє їх відносному збільшенню в кишечнику і розвитку відповідного дисбіозу зі значним ростом біфідо-, лактобактерій та ацидофільної палички. Підвищена продукція ними молочної та оцтової кислоти викликає посилення перистальтики та розрідження калу.

Гнилісна диспепсія є наслідком підвищеного вживання білкових продуктів при недостатній активності протеолітичних ферментів, частіше трипсину або ентерокінази. Продукція їх може порушуватися і в дітей більш старшого віку в результаті загального ослаблення організму після різних хвороб. При гнилісній диспепсії еубіоз кишечника зрушується в бік кишкової палички, ентерококів та інших бактерій цієї групи. Накопичення ними продуктів неповного гідролізу і збільшення різних амінів значно посилює моторну активність кишечника.

Жирова диспепсія зі стеатореєю виникає при надмірному вживанні жирів або при недостатній продукції ліпази підшлунковою залозою, що частіше зустрічається у дітей молодшого віку.

Діарея у дітей може бути наслідком ендокринних захворювань (гіпотиреоз), пухлин (гангліоневробластома), хвороб нирок, хвороби Крона, обмінних порушень та інших захворювань. У дітей раннього віку нерідко пронос буває при алергічних ураженнях травного тракту. У дітей старшого віку може виникнути швидкоплинна психогенна діарея внаслідок переляку, страху або інших емоційних переживань. Таким чином, дисбіоз кишечника внаслідок діареї зустрічається досить часто і має свої особливості клінічних проявів у залежності від причин діареї.

У дітей яскравіше, ніж у дорослих проявляються дві основні групи симптомів. По-перше, це місцеві прояви, тобто ознаки порушень функції кишечника, характерні, як основні ознаки дисбактеріозу. До другої групи відносяться прояви загальної реакції організму, яка найбільш виражена при четвертому, тобто генералізованому ступені дисбактеріозу кишечника. Крім цього, слід відзначити, що на перших порах, тобто латентному ступені, коли порушення екологічного балансу мікрофлори кишечника з'являються до перших клінічних проявів дисбіозу, у дітей, особливо молодшого віку, вже можна виявити деякі загальні його прояви. Це в'ялість, неспокій, порушення сну, зниження апетиту, зригування, гіповітаміноз, затримка прибавки маси тіла, зниження імунної реактивності, алергічні реакції на різні харчові продукти. А втім симптоматика дисбіозу кишечника викладена в розділі 5 цих методичних рекомендацій.

Щодо особливостей лікування, то у дітей виявлення дисбактеріозу кишечника потребує проведення невідкладних лікувальних заходив у зв'язку з тим, що дитячій організм як уже зазначено, має значно менші резервні захисні можливості, недостатньо сформовану імунну та ферментну системи. Не слід нехтувати превентивними заходами, тобто треба використовувати в харчуванні здорової дитини продукти "функціонального харчування" та пребіотики, про що вже сказано вище. У дітей особливо добре зарекомендував себе препарат "Лінекс", який до того ж можна використовувати одночасно з прийомом антибіотиків при II, III, IV ступенях дисбіозу кишечника. Цей пробіотик відповідає основним вимогам при лікуванні різних ступенів дисбактеріозу кишечника:

• містить достатню кількість життєздатних мікроорганізмів, стабільність яких гарантується при зберіганні довгий час;

• при прийомі у середину бактерії добре приживаються в кишечнику дитини;

• дія його наступає достатньо швидко, що проявляється нормалізацією травлення, зникненням загальних та місцевих проявів захворювання, відновленням еубіозу кишечника;

• він стійкий до дії жовчі та соляної кислоти, антибактеріальних препаратів (ця резистентність не передається умовно-патогенним та патогенним мікроорганізмам);

• відсутні побічні токсичні властивості.

При проведенні антибактеріальної терапії у перші дні, коли ще немає даних про характер патогенної мікрофлори та її чутливості до протибактеріальних препаратів використовуються антибіотики широкого спектру дії, до складу яких входять інгібітори бета-лактамаз (додаток 4). У цьому плані добре зарекомендував себе антибіотик амоксиклав, до складу якого крім амоксициліну входить клавуланова кислота, яка забезпечує високу бактерицидну активність амоксиклаву, що значно перевищує дію інших антибіотиків. Мана токсичність, навіть при значному передозуванні, дає можливість вживати його дітям І рудного віку по 0,5 чайної ложки суспензії від 0,75 до 1,25 мл у краплях. Суспензія готується шляхом розведення водою, згідно з інструкцією відповідної дози препарату, який міститься в флаконі.

При встановленні виду бактерій і особливо при недостатній чутливості їх до антибіотиків, або непереносності організмом дитини досить ефективно використовувати відповідні бактеріофаги:

• стафілококовий,
• синьогнійний,
• сальмонельозний,
• дизентерійний,
• клебсіел полівалентний,
• протейний,
• колі-протейний,
• бактеріофаг інтесті

Випускаються вони у вигляді рідини і призначаються всередину двічі на день або в клізмі 1 раз на добу в наступних добових дозах:

• дітям до 6 місяців - по 10.0-20.0 мл,
• від 6 місяців до 1 року - 20.0-30.0 мл,
• від 1 до 3 років 30.0-40.0 мл,
• старшим 3 років - по 40.0-60.0 мл.

Слід пам'ятати, що дія бактеріофагів у кислому середовищі знижується. Тому не рекомендується їх використовувати з пробіотиками лактогенного характеру (біфідум-, лактобактерин, йогурт, лінекс, ацилат та інші).

При синдромі кишкового токсикозу першочерговим і невідкладним завданням є проведення адекватної терапії, спрямованої на боротьбу з цим лихом. Для цього з метою ліквідації зневоднення організму та покращення мікроциркуляції в тканинах інтравенозно вводять колоїдні, білкові та глюкозо-сольові розчини з урахуванням віку і ваги дитини та ступеня кишкового токсикозу. Проводиться корекція рівня в крові калію, кальцію та інших важливих електролітів крові. При тяжкому стані дитини призначаються кортикостероїди та препарати, які покращують діяльність серця, а також вводяться парентерально антибактеріальні препарати. З відновленням ентерального харчування та зменшенням проявів діарейного синдрому переходять на природне харчування з використанням грудного молока, адаптованих молочних сумішей та кисломолочних продуктів у залежності від особливостей вигодування дитини до хвороби. У цей час доцільно призначати лінекс або інші пробіотики (додаток 3), які стійкі до дії антибіотиків та інших протибактеріальних препаратів.

Нормалізація дигестивної функції кишечника заслуговує значної уваги, бо у дітей внаслідок кишкової інтоксикації часто виникає диспанкреатизм, тобто тимчасове порушення екзокринної функції підшлункової залози (відрижка, нудота, блювання, метеоризм, часті рідкі випорожнення або навіть запори, стеаторея). Кращими препаратами вважаються лікреаза, панцитрат, креон, що обумовлено в значній мірі і формою цих препаратів. Ферменти, які знаходяться в капсулі, мають форму мікротаблеток, покритих розчинними у кишечнику оболонками. Це забезпечує рівномірне перемішування їх з кишковим вмістом і високий ступінь розщеплення їжі. Вказані препарати призначаються дітям грудного віку по 1-2 капсули на добу, від 1до 5 років - 2-4 капсули, від 5 до 10 років - 4-6 капсул і старше 10 років до 6-8 капсул і старшим 10 років - до 6-9 капсул на добу. Капсулу лікреази можна попередньо розкрити, а вміст (мікротаблетки) розвести на молоці. Не втратили значення і давно відомі ферменти: панкреатин, мезім, панкурмен. При вираженій стеатореї доречно призначати ферментні препарати, які в своєму складі мають компоненти жовчі: ензистал, дигестал, фестал, панзинорм, полізим та котазим. У лікуванні хронічної діареї важливе місце посідають препарати, які знижують тонус та пригнічують моторну активність тонкої кишки за рахунок зв'язування їх з ошатними рецепторами. До них відноситься лоперамід (ентеробене, імодіум, неоентеросептол), які призначаються дітям віком старше 5 років по 0,002 г всередину 3-4 рази на добу. Максимальна добова доза досягає 6 мг препарату на кожні 20 кг маси тіла. З цією ж метою використовують папаверин гідрохлорид для дітей від 1 до 12 років у дозі 0,2-0,3 мг/кг маси тіла тричі на день, а також холіноблокатори та спазмолітики.

Виправдовує себе при діареї призначення адсорбуючих та в'яжучих засобів. Такі сучасні сорбенти як смекта, каопектат, ентеродез усувають інтоксикацію, знижують у 5-10 разів заселення кишечника мікрофлорою, особливо вірусною, сорбують гази, знімають спазми. Вони сумісні з іншими лікарськими препаратами та безпечні при застосуванні у дітей. Смекта (діосмектит) призначається дітям до 1 року по 1 пакетику (3,0 г) всередину, від 1 до 2 років -2 пакетика, від 2-х до 10 років по 2-3 пакетика на добу, розділивши на триразовий прийом. Дітям старшим 10 років по 2-3 пакетика на один прийом. Вміст пакетика розчиняють в 50,0 мл прокип'яченої води або соку. Її можна змішувати з кашою, пюре, узваром або дитячим харчуванням. Коалопектат (аттапульгіт) призначають дітям від 6 до 12 років у дозі по 0,75 г на перший прийом і після кожної-дефекації, але не більше 4,5г на добу протягом 2 днів. Дітям старшим 12 років по 1,5г на прийом. Ентеродез (полівідон) вживають, розводячи пакетик (5,0 г) у 100,0 мл кип'яченої води, соку або узвару по 5,0 мл/кг ваги тіла дитини 1-2 рази на добу. Використовують також дерматол, танальбін, а також відвари кори фанату, дубової кори, звіробою звичайного, шавлії лікарської, квітів піжми звичайної, чорниці звичайної, черемхи звичайної, горобини чорноплідної.

Порушення вітамінного балансу потребує введення в терапію дисбіозів кишечника вітамінів. Перевага надасться комплексним препаратам, до складу яких входить не менш як 7-9 вітамінів та від 5 до 12 мінеральних речовин (калій, кальцій, магній, фосфор, залізо, марганець, мідь, йод та інш.). Вони призначаються у вигляді таблеток та драже(Мульті-табс GD, Лайфпак Юніор, Вітамакс, Дуовіт, Центрум), дітям старшим 4 років доцільно призначати вітаміни у вигляді жувальних таблеток, які вживаються під час прийому їжі (Юнікап-Ю, Сентевіт, Джунглі з мікроелементами, мультивітаміни жуйні або таблетки "шипучі" (мультібіопта юніор, сектевіт дитячий), які вживаються у вигляді приємного газованого напою.

Значне місце в лікуванні захворювань, які супроводжуються дисбактеріозом кишечника, займає імунокорегуюча терапія. У дітей з цією метою використовується імуноглобулін людський донорський нормальний по 0,5-0,9 мл на 1 кг маси дитини. Вводиться в/м 1 раз у три дні від 3 до 5 разів. З цією метою також призначається імунал дітям від 1 до 6 років по 5-10 крапель тричі на день, від 7 до 12 років - по 10-1;5 крапель протягом від 1 до 9 тижнів.

В останній час з метою вироблення в організмі власного інтерферону застосовується циклоферон, який вводиться в/м або в/в у дозі по 6-10 мг/кг маси тіла один раз на день протягом 2 діб, а потім через добу, всього від 5 до 10 ін'єкцій. З тією ж метою використовується лаферон, який вводиться тричі ректальне по 10 000 м/кг з інтервалом у 48 годин або по 100 000 МО в мікроклізмах щоденно протягом 7-10 діб.

Імуномодулючий ефект також має настоянка ехінації пурпурної. яку призначають всередину в розведенні 1:2 або 1:3 по 5-10 крапель за 30 хвилин до прийому їжі протягом до 9 тижнів. З такою ж метою використовують 0,25% розчин лізоциму в дозі 4 мг/кг маси тіла протягом 3-7 діб.

Профілактика кишкових дисбіозів

Профілактика дисбіозу кишечника не менш складна проблема, ніж його лікування, її потрібно проводити ще до народження дитини. Вагітним жінкам з запальними захворюваннями статевої сфери, які супроводжуються порушеннями чистоти піхвового секрету III - IV ступень, в останньому триместрі вагітності призначається пробіотик "Жлемин". До його складу входять високоадгезивні лактобактерії, які мають виражену антагоністичну активність до умовно-патогенної мікрофлори. Місцеве призначення препарату дозволяє ефективно відновити рівень індигентних лактобактерій, нормалізувати мікрофлору і підвищити колонізаційну резистентність піхви. Дитина, проходячи при пологах через природні пологові шляхи, ковтає їх вміст. Колонізація таким способом кишечника дитини еубіозною мікрофлорою матері запобігає виникненню дисбіозу у немовляти.

Утримання стійкого еубіозу кишечника дитини першого року життя можливе тільки при харчуванні молоком матері. При відсутності протипоказань немовля прикладають до грудей матері вже в першу добу життя. У подальшому при догодовуванні дитини слід максимально використовувати адаптовані до грудного молока молочні суміші. Широко вживаються молочні продукти, збагачені живими пробіотиками (кефір, йогурт). Рекомендується також раннє (в 4-5-місячному віці) введення у харчування продуктів, які містять пектин, лактулозу, олігополісахариди (морковний сік, яблучне пюре, банани, крохмаль).

У дітей старших вікових груп важливе значення в утримуванні нормальної мікрофлори має широке застосування в раціонах харчування молочних продуктів у сполученні з різноманітними ягодами, фруктами та овочами.

Ослабленим дітям з різними соматичними та інфекційними захворюваннями, які викликають зниження резистентності організму, гіповітамінозами, порушеннями травлення, дітям, яким проводиться антибактеріальна терапія слід призначати пробіотики, у першу чергу лінекс, у поєднанні з пребіотиками або симбіотиками (кисломолочний біфідумбактерин, йогурт, кефір).

Велике значення має використання в харчовому раціоні різноманітних ягід, фруктів та овочів, а також біологічно активних добавок типу "Біококтейль NK плюс".

Такі ж профілактичні заходи проводять і дорослим, які відносяться до групи ризику на розвиток дисбактеріозу кишечника:

• особам, яким проводиться антибактеріальна терапія;
• хворим, які лікуються цитостатиками або гормонами;
• особам, які працюють на АЕС, або зазнають опромінення за інших причин;
• при підготовці до оперативного втручання та в післяопераційному періоді;
• людям, які знаходяться в екстремальних умовах (підводники, альпіністи, космонавти та інші).

Додаток 1.

Додаток 2.

ЛЖК - летючі жирні кислоти,
КК - карбонові кислоти,
ФЗ - фенольні з'єднання,
ПА - профіль амінів.

Додаток 3.

Додаток 4.

Список літературних джерел:

1. Бабин В.Н., Минушкин О.Н., Дубинин А.В. й др. Молекулярные аспекты симбиоза в системе хозяин-микрофлора //Росс.журнал гастроэнтерол., гепатол., колопроктол.-1998.-№6 с.76-81.

2. Бондаренко В.М., Боев Б.В.,Лыкова Е.А., Воробьев А.А. Дисбактериозы желудочно-кишечного тракта // Росс. журнал гастроэнтерол., гепатол., колопроктол.-1998.-т.7, №1-с.66-70.

3. Воробьев А.А., Абрамов Н.А., Бондаренко В.Ф., Шендеров Б.А. Дисбактериозы - актуальная проблема медицины //Вестник РАМН-М.:"Медицина",1997,-№3 -с.4-7.

4. Гребнев А.А., Мягкова Л.П.. Кишечный дисбактериоз //Руководство по гастроэнтерологии-М.: "Медицина"-1996.-т.З-с.324-332.

5. Лопатина Т.К., Блязер М.С., Николаенко В.Н. й др. Иммуномоделирующее действие препаратов эубиотиков //РАМН.-1997.-т.З-с.30-34.

6. Митрохин С.Д., Никушин Е.В. Современная система мониторинга за микробной экологией кишечника человека //Практикующий врач.-1998-№13(2)-с.42-43.

7. Парфенов А.И., Калоев Ю.К., Софронова С.А., Федотова Н.Т. Дисбактериоз кишечника (В помощь практикующему врачу) //Український медичний часопис.-1998.-№3(5).-   с.65-70.

8. Фещенко І.О., Хворостінка В.М. Можливості використання пробіотиків при хронічних   запальних захворюваннях кишок //Гастроентерологія.- Дніпропетровськ-1999-вип.29.-   с.212-215.

9. Харченко Н.В., Черненко В.В. Лечение и профилактика дисбактериоза кишечника // Гастроентерологія.-Дніпропетровськ-1999-вип.29.-с.212-215.

10. Шевелева С.А. Пробиотики, пребиотики й пробиотические продукты. Современное состояние вопроса //Вопр.питання.-1999.-№2-с.32-39.

11. Hidaka H., Eida T., Takizawa T., Tokunaga T., Tashiro Y. Effect of fructoligosaccharides on intestinal flora and human health. //Bifidobacteria Microflora,-1986-N5-c.37-50.

12. Intestinal microflora ih Health and Disease (Ed.Hentges D.J.) //Acad.Press, N.Y.e.a.,-1993-566p.

13. Majamaa H., Jsolauri E.Probiotics: a novel approach in the mahagement of foord аllergy //J.Allergy Clin. Immunol.-1997.-N99-c.l79-185.

14. Probiotics: A critical review-Chapter Abstracts (Ed.Jannock G. W) Horizon Scientific Press - 1998.